Дзвін дзвонів завжди створює відчуття магічної сили, якоїсь чарівності та таємничості. Це враження створюється не стільки самим ударом в дзвін, скільки його гулом. Вологодський літопис XVI віку каже про незвичайне таємниче явище: дзвони раптом самі загуділи. Багато хто чув цей гул, казали: „ В субботу в самую заутреню мнози слышали, что колоколы московские на площади звучали о себе тако, коли после звону звучат”. Це оповідання про мимовільний гул дзвонів без усілякого супроводжуючого його дзвону, викликає асоціацію з легендою про Китежські дзвони. Завдячуючи молитвам святої Февронії, Великий Китеж став невидимий, було лише чути гул Китежських дзвонів, але й вони були незримі. Гул цей почули татари, які прийшли захопити місто, а і з ними зрадник своїх співвітчизників, Гришко Кутерма. Надалі він сам попросив полонену Февронію закрити шапкою його вуха, щоб не чути цього гулу, який будив муки совісті.

Дзвони, які зіграли визначну роль в історії, слугували народові благодатною їжею для великої кількості чарівних легенд. Люди завжди співчувають слабким та пригноблюваним, які без провини понесли кару. Так і з дзвонами. Відома історія, наприклад, із Углічним дзвоном, який був висічений батогом та засланий в Сибір у місто Тобільск. В народі казали, що дзвін цього дзвону мав цілющі властивості, виліковував хворих дітей та дорослих. Віддання каже, що цей дзвін був диво твірним: „ Майже кожен день можна було почути глухий звук цього дзвону: це селянин, який забрався на дзвіницю, обмотує язик дзвону, декілька разів при цьому дзвонить, а воду уносять додому, як засіб проти дитячих хвороб”. Заслали цей дзвін, завчасно покаравши батогами, за те, що він оголосив про смерть цесаревича Димитра у 1593 році. На весь світ відомі валдайські дзвінкі дзвіночки. Про їх виникнення оповідає інша легенда – казка. Вона стверджує, що вони були зроблені з новгородського радного дзвону.

Іоан ІІІ після завоювання незалежного Новгороду, наказав радний дзвін зняти з Софійської дзвіниці та направити до Москви , щоб звучав одночасно з іншими руськими дзвонами та не сповіщав би більше про колишню вольницю. Але до Москви він так і не добрався. На одному з крутих схилів валдайських гір сани, на яких везли дзвін, перекинулись, налякані кони понеслись. Величезний дзвін зірвався з возу та, впав в глибокий яр, розбився вщент. Невідома сила перетворила безліч малих осколків в маленькі, дивно народжені дзвіночки. Місцеві мешканці бережливо зібрали їх та стали відливати по їх подібності свої власні, сповіщаючи про славу новгородської вольниці по всьому світі.

Є набагато правдивіше варіанти цієї легенди. Наприклад, один з них розповідає про те, що валдайські ковалі просто зібрали залишки радного дзвону та з низ відлили свої перші дзвіночки. Інші версії розповідають про досить конкретні персонажі - ковалі Фомі та мандрівнику Іоані : „ Радний дзвін, звалившись із гір, розбився на малі частини. Фома зібрав жменю осколків, відлив з них надзвичайно дзвінкий дзвоник. Цей дзвоник випрохав у коваля мандрівник Іоан, надів його собі на шию, та сівши верхом на свою тростину, облетів всю Русь, розносячи про вольницю новгородській та прославляючи коваля Фому”.

Не лише в християнському світі відомі дзвони. На сході існували свої легенди, які пов`язані з ними. Наприклад, на Туреччині є повір`я, що дзвін дзвонів турбує спокій душ померлих, що витають. Після захвату та розорення Константинополя в 1452 році, турки, скоріш за все, через релігійні незгоди знищили майже всі візантійські дзвони, за виключенням декількох, що знаходяться у віддалених монастирях Палестини та Сирії.